Соловецький в'язень / Я. Славутич / 1992

jar_slavutych_vjazen
Автор: Славутич Яр
Назва: Соловецький в'язень.
Вірші, поеми.
Місто: Київ
Видавництво: Веселка
Рік: 1992
Сторінок: 47
№ УВБ: 560

 

jar_slavutych

 

Яр Славутич

 

Григорій Михайлович Жученко (псевдонім: Яр Славутич; 11 січня 1918 — 4 липня 2011) — український поет, перекладач. На еміґрації в Німеччині й США; з 1960 в Канаді, професор Альбертського університету. Автор англомовних підручників з української мови, літературно-критичних нарисів, редактор і видавець літературно-мистецького альманаху «Північне Сяйво» (Едмонтон).



Головна частина книжки:


CОЛОВЕЦЬКИЙ В'ЯЗЕНЬ

 

Пролог


Пустельні, дикі береги.

Не чує слух живого клику.

Здається, людської ноги

Цей край не знає споконвіку.

Лише від моря уночі

Метуть сліпучі заметілі

Та, вихровіями б'ючи,

Замети ставлять, наче хвилі.


Пустельні, дикі береги.

Не блисне соняшне проміння.

Лише уранці навкруги

Біліє тоскне безгоміння

Та хмари плинуть нашвидку

Понад горбами крижаними,

Та стежку з лігвища витку

Ведмідь виводить поміж ними.


Ой, дикі ж, дикі береги!

Позеленіють літні тижні,

А потім знов сніги й сніги

Та буруни гудуть невтишні.

Лише на острові, що вшир

Сягає ген у Біле море,

Стоїть самотній монастир

"Великим грішникам" на горе.


І

Повитий думою тяжкою,

Немов Спаситель на хресті,

За широченною стіною

Конає в'язень в самоті.

Хто ж він? Убивця із діброви

Чи - мов запеклий конокрад,

Чи ватажкові Пугачову

Правдивий друг і рідний брат?

Гай-гай, читачу! Самопали

Співали випалом йому.

І навіть вилежень недбалий

Лишав із радістю корчму,

Щоб тільки йти уздовж Славути

На лютих турків і татар

І голос Кальниша почути

Над стовпищами яничар.

Бувало, в степу, в завирюху

Козацьку славу берегли

І від Озова по Синюху

Кружляли степом, як орли.

Та все минулося. Привілля

Москаль підступно сплюндрував,

І постелилась рута-зілля

Замість високих, буйних трав.

І той, хто Січчю верховодив,

Степи, і шаблю, і коня,

Усьому світові на подив,

За мертву тишу проміняв.

І в льосі темному, сирому,

За ґрати, сплетені з прутів,

Оподаль від грози і грому,

Гріхи покутувати сів.

"Чого я недругам повірив

І дався в руки москалям?

О Боже! Молячись без міри,

З мого життя не змию плям.

Прости, Всевишній... Недовір'я

Волали дружно козаки

Коли на січове подвір'я

Підступні вдерлися полки.

Та я надіявсь на царицю,

На тих непроханих Нечіс,

І січову червінь-скарбницю

Із булавою сам підніс.

О, каюсь, каюся, моторні,

Далекі братчики мої.

На вас, у битвах непоборні,

Кладу сподіванки свої..."

І в'язень гнеться на підлогу,

На діл, де вимерзла вода,

І, щоб забути неспромогу,

Душею стомлено рида.


І так до півночі глухої,

Не зворухнувшись ні на мить,

Покритий пітьмою тяжкою,

В льоху без пам'яти лежить...


ІІ

Коли північне семизір'я

Поверне дишло догори,

До льоху скоком із подвір'я

Спішать, розлючені, кусливі:

За ніч ні крихти не знайшли.

Спішать у нори, полохливі,

Під плином ранньої імли.

І, перемерзлі, зголоднілі,

Вітають пискотом стіну,

На плазма кинутому тілі

Справляють оргію страшну.

Козацькі рвуться шаровари,

Старий дірявиться жупан.

Вони ж навкруг, як чорні хмари,

Немов сувоями туман,

Неначе галич, насідають

І рвуть із боку чи з руки,

Чи з ніг зомлілих, - поїдають

Хапцем ласовані шматки.

До ранку, сивого з відчаю,

Пекельне видиво стоїть,

Аж поки, зранений до краю,

Підпливши кров'ю, мимохіть

Кальниш пробудиться від горя -

І вмить від помаху руки

У навісне глибоконоря

Імлаві зникнуть хижаки.


ІІІ

Кальнишева молитва

О Боже, Боже! Яснозорі

До мене очі поверни.

Пошли в смиренній упокорі

Дійти до краю, до труни.

Пошли для серця - силу волі,

Душі - незбочену прямінь,

Щоб легше витримати болі

І муки зносити. Амінь.


ІV

Минає час. Тупіють муки.

Рідіє срібна сивина.

Достойні шаблі, в'януть руки.

Потроху пам'ять засина.

Щодня під люту завирюху

Чимдуж туманиться в очах,

Що рік, то вужчий обрій слуху,

А серця пал давно прочах.

Здається, мозок висихає

І завмирає в жилах кров.

Здається, горе неокрає

Ніхто б ніколи не зборов.

Та мужньо ходить по камінню

Великострадних двадцять літ

Старий Кальниш, хиткою тінню

Кутків обводячи граніт.

Підійде, стане край віконця,

Торкнеться вогкої стіни,

Та не побачить неба, сонця:

Пойняті хмарами вони.

І знов у темінь повертає,

І до вікна підходить знов...

Здається, мозок висихає

І замерзає в жилах кров,

Та не підкошуються ноги,

Не слабне впертість Кальниша:

Обійми довгої знемоги

Долає страдницька душа.


V

На Благовіщення, з весною,

До соловецьких берегів

Летять чайки. Над білиною

Туманом краяних снігів

То сумно скиглять, то сміються,

Крильми торкаючись до хвиль,

То, як завої, прудко в'ються -

Куди не глянь - на десять миль.

Як водоспаду поривання,

Шумить, клекоче їхній вир

І від зимового мовчання

Похмурий будить монастир.

Тоді, з морозяного льоху

Під саму стелю до вікна,

Свободи прагнучи потроху

Страдальник виступ обмина.

І невидющим темним зором

Чайок вітає вороття,

І вислуховує з докором

Весни пробуджене життя.

"Чайки! Чайки! Ласкаві птиці

Давно небачених країв,

Приносьте, ждані вістівниці,

Хоч подув запаху степів,

Хоч дрібку рідної землиці

З маленьких ніжок обтрусіть,

Бодай на мить, ласкаві птиці,

Велику тугу заберіть..."

А зграї крутять, наче хуґа,

Немов шаліє дужий бриз.

А кров у скроні стука й стука,

Слабіють ноги, терпнуть руки -

І в'язень падає униз.


Епілог

Хто чверть століття зносив біль,

Того давно, давно немає.

Лише сувора заметіль

Над мерзлим островом гуляє,

Та під сокирами дзвенять

Дерева з ранку до смеркання,

І зойки, наче з-під розп'ять,

Гудуть із довгого заслання.

Пливуть на південь, мов струмки,

Услід за лютими вітрами,

Щоб чули мужні земляки

І розмикали мозку брами,

І дознавали, що пора

В державі власній вільно жити,

Свого триматися двора,

Москві ніколи не служити

Чи довіряти, бо вона

Віч-на-віч - райдуга з весною,

Але зворотня сторона

Стрічає негіддю страшною.

Пора! Пора! Моїй землі

Здавили серце чорні болі.

Тож відплатімо за жалі,

Пролиті в двісті літ неволі!


1941-1944

Пошук

Спитати бібліотекаря

Написати

Надіслати e-mail

Подзвонити

Завітати

 

Опитування

Яку літературу ви хочете більше завантажувати з сайту?













Вхід на сайт

Онлайн

На даний момент 18 гостей на сайті

Наш банер

button

Скопіюйте код нашої кнопки та вставте в себе на сайті. Дякуємо!

<a href="http://ukr-lib.com"><img src="http://ukr-lib.com/images/stories/icon/button.png" width="200" height="44" alt="Українська вільна бібліотека, безкоштовна електронна бібліотека онлайн"></a>